Цивільно-правовий договір або трудовий договір: що вигідніше?

Цивільно-правовий договір. Цивільно-правові договори вже давно є одним із самих популярних складових механізму оптимізації видатків на оплату праці. Однак для того щоб правомірно застосовувати його у своїй діяльності, роботодавець повинен обов'язково врахувати ряд правил.

Цивільно-правовий договір

Фізична особа може виконувати роботи як на підставі трудового договору, так і цивільно-правового договору. Це неодноразово підкреслювало Мінсоцполітики (див. листа від 16.05.2011 р. № 151/06/186-11 і від 20.04.2012 р. № 64/06/187-12). Тому, насамперед розглянемо чим саме повинні керуватися роботодавці при виборі виду договору.

Виконуючи роботи, надаючи послуги відповідно до трудового договору, необхідно дотримувати вимог трудового законодавства, а при виконанні цивільно-правового договору для виконання певної роботи або надання яких-небудь послуг слід керуватися цивільним законодавством.

Згідно із трудовим договором:

• працівник виконує роботу за трудовою угодою;
• працівник ухвалюється на роботу (посаду), як правило, включену в штатний розклад підприємства для виконання певної роботи (функцій) по конкретній кваліфікації, професії, посаді;
• висновок оформляється наказом роботодавця про приймання працівника (за його заявою) на роботу;
• працівник підкоряється внутрішньому трудовому розпорядку;
• роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові зарплату й забезпечувати умови праці й соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) по цивільно-правовому договору:

• оплачується не процес праці, а його результат;
• результат визначається по закінченню роботи;
• результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг);
• оплата проводиться на підставі актів;
• фізична особа, що виконує роботу (що надає послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організує свою роботу й виконує її на власний ризик;
• підприємство не повинна додержуватися трудового законодавства.

Розглянемо, які ж переваги можуть одержати роботодавці від застосування цивільно-правового договору замість трудового договору.

Вимоги до оплати праці

Згідно із трудовим договором, роботодавець зобов'язаний:

• виплачувати працівникові зарплату відповідно до КЗпП і Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/ 95-ВР (далі — Закон про оплату праці) (ст. 21 КЗпП);
• проводити виплату регулярно в робочі дні й не рідше 2-х раз на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 днів, і не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 КЗпП, ст. 24 Закону про оплату праці);
• виплачувати суму, не менше ніж мінімальна заробітна плата, за найпростішу, некваліфіковану роботу, яка здійснювалася працівником у межах місячної норми робочого часу (ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону про оплату праці).

На відміну від трудового договору винагорода по цивільно-правовому договору установлюється винятково за згодою сторін. Законодавством не передбачені обмеження в частині мінімального або максимального розміру винагороди й строки його надання. По цивільно-правовому договору оплачується не процес праці, а його кінцевий результат, який визначається по закінченню роботи й оформляється актом.

Оподатковування виплати

Згідно із трудовим договором роботодавець повинен провести нарахування ЄСВ на зарплату працівника відповідно до його класу професійного ризику проведення.

Із зарплати працівника втримується ЄСВ і ПДФО по ставці 18% (абз. 1 п. 167.1 ПКУ).

При нарахуванні доходів у формі зарплати база обкладання ПДФО визначається як нарахована зарплата, зменшена на суму ЄСВ, а також на суму податкової соцпільги при її наявності (абз. 1 п. 164.6 НКУ).

Звичайно, зарплата за трудовим договором і сума нарахованого ЄСВ включаються до складу податкових видатків платника податку на прибуток (п.п. 142.1, 143.1 ПКУ).

По цивільно-правовому договору із фізособою (не підприємцем) на суму винагороди нараховується ЄСВ (абз. 4 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ). Утримання становлять: ЄСВ і ПДФО по ставці 18% (абз. 1 п. 167.1 ПКУ).

При нарахуванні доходів у вигляді винагороди по цивільно-правовому договору за виконання робіт (надання послуг) база оподатковування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму ЕСВ (абз. 2 п. 164.6 ПКУ).

Сума винагороди по цивільно-правовому договору і ЄСВ, нарахований на неї, як і за трудовим договором, включається до складу податкових видатків платника податку на прибуток (п. 142.1, 143.1 ПКУ).

Як бачимо, і для підприємства, і для працівника цивільно-правовий договір із погляду оподатковування є більш вигідним, ніж трудовий договір.

У випадку якщо ГПД укладений з підприємцем - підприємство не повинне сплачувати ні ПДФО, ні ЄСВ із винагороди, що належить такій фізособі. Однак це лише за умови, що фізособою надана копія документа, що підтверджує держ. реєстрацію відповідно до Закону - як суб'єкта підприємницької діяльності (для ПДФО), а також відповідність виконуваних робіт (надаваних послуг) видам діяльності, зазначеним у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців (далі — ЄДР) (абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ), тобто - копію виписки з ЄДР.

Для підприємців на єдиному податку — роботи (послуги) повинні відповідати видам діяльності, зазначеним у Свідоцтві платника єдиного податку для групи 1 і 2 (пп. 165.1.36, п. 5 п. 299.11 НКУ) і видам діяльності, які зазначені в ЄДР (для інших груп).

Таким чином, якщо роботу виконує підприємець у рамках підприємницької діяльності, підприємство-замовник не буде сплачувати з винагороди по цивільно-правовому договору ні ПДФО, ні ЄСВ.

На практиці, щоб не укладати трудові договори, видатки фізичної особи-підприємця на сплату податків часто бере на себе підприємство. Тому потрібно врахувати наступне.

Підприємець повинен сплатити за себе по цивільно-правовому договору:

• ПДФО по ставці 18 % від бази оподатковування, якою є чистий оподатковуваний дохід (тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (у грошовій і негрошовій формі) і документально підтвердженими видатками);
• ЄСВ, якщо протягом звітного місяця отриманий чистий дохід.

Підприємець-Єдинщик самостійно розраховує й сплачують за себе по цивільно-правовому договору:

• ЄСВ у розмірі, не менше ніж мінімальний страховий внесок (п. 3.4 Інструкції про порядок нарахування й сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління ПФУ від 27.09.2010 г. № 21-5, далі — Інструкція № 21-5). Мінімальний внесок, наприклад, за вересень 2013 року, складе 398,01 грн. (1147,00 грн. х 34,7%). Виключення — підприємець, що є пенсіонером за віком або інвалідом, що й одержує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу — по п. 2.5 Інструкції № 21-5. Дані категорії осіб взагалі не сплачують ЄСВ;
• єдиний податок по фіксованій ставці, установленій сільськими, селищними й міськими радами залежно від виду господарської діяльності підприємця, у межах від 2% до 20% розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 293.2 НКУ).

Втім, прописуючи умови цивільно-правового договору, необхідно приділити особливої увагу тем положенням, які визначають обов'язки сторін, їх відповідальність, функції постачальника й строки виконання робіт (послуг).

Якщо ж буде встановлено, що відносини по укладеним цивільно-правовим договорам фактично є трудовими (наприклад, роботи/послуги, які виконуються по цивільно-правовому договору, відповідають вакантній посаді, вони виконуються систематично, працівник підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку і т.д.), то контролери можуть дорівняти підприємство до роботодавця. У такому випадку винагорода за виконані роботи (надані послуги) буде визнано зарплатою фізичної особи з відповідним оподатковуванням, а не винагородою по цивільно-правовому договору.

 

Цивільно-правовий договір.

 

Також дивіться: Цивільно-правовий договір ЗРАЗОК.

 

Ключові слова: Цивільно-правовий договір.